Наталка Карпа, Vaha - Лелека

Телефони мовчать, ми обидва граємо,
Ніби нам всеодно, але добре знаємо
Що трохи часу пройде і наші планети,
Що у грудях, рознесе біль як вітер намети.

Скажи, ну чому такі ми діти,
Ну куди таких подіти?
Може досить терпіти, в колі віскі топити.
Під ранок вириваючи із рамок
Всю пам’ять на фото як уламок.

Тепер в душі не океани а дощі,
Ми не ангели, а палачі,
Для кохання що нас так гріло,
Що нас так змінило?

Я так далеко далеко далеко, що навіть заплуталась де я,
І ніби лелека лелека лелека, яку скрізь тумани несе.
Без тебе день ніби ніч, день ніби ніч, порожні міста,
І серед тисяч облич, тисяч облич, знайду твої вуста.